Уперше перегляд фільму для мене залишив по собі стільки вражень, що я просто не міг їх тримати в собі, і з усіх відмічених переглянутих на кінопошуку фільмів (а їх там за останні пару років вже понад 260!) захотілося написати саме про Інтерстеллар. Може, після нього частіше писатиму враження про фільми :)
Як тільки стало відомо, що в кінотеатрах стартує показ нового фільму Крістофера Нолана, я вже знав, що точну піду на цей фільм і обов'язково в IMAX. Хоча з останнім виявилася невеличка лажа: фільм хоч і знімався на камери IMAX, але, як виявилося, не в форматі 3D. Це, м'яко кажучи, викликало певне здивування у більшості глядачів перед заходом до залу: - "Як це так, прийти на перший сеанс на 10 ранку в суботу, і перед заходом до залу дізнатися, що дивитися такий фільм будеш без окулярів, не в 3D ? Це ж такі гроші!". Однак особисто я ні граму не шкодую, що подивився даний фільм саме в IMAX. Однозначно, цей фільм треба дивитися на величезному екрані та з прекрасним звуком. Тільки так можна абсолютно відчути велич космічних просторів та пройнятися захоплюючою історією про міжгалактичну подорож.
Варто відмітити, що фільм іде майже три години, і здавалося б, що висидіти стільки часу буде дуже важко. Майже цілу годину автор знайомить глядача з героями та показує стан нашої планети в недалекому майбутньому. Земля виглядає кепсько, люди остаточно її спаскудили, настала глобальна продовольча катастрофа, людству буквально нічого їсти. Наступні дві години історія не відпускає ні на секунду. Розпочинається захоплююча пригода, місія з порятунку всього людства.
Окреме місце у стрічці займає звуковий супровід. Фільм дуже емоційно наповнений, і деколи ця музика разом з драматичним моментом просто міцно стискає в горлі, проймає наскрізь. Окрім переживання за героїв, це поєднання змушує замислитись про щось своє, надзвичайно глибоке та особисте.
Фільм виявився вражаючим і водночас дуже суперечливим. Він залишає купу запитань і змушує замислитись над багатьма речами. Але що точно однозначно, так це те, що Інтерстеллар - це шедевр. В кінці фільму весь зал аплодував, половина виходила, витираючи очі. Ти виходиш з кінотеатру з відчуттям, що вже не такий, як до того. Кудись ідеш, не розуміючи куди, і усвідомлюєш, що все навколо таке дрібне, неважливе, що більшість наших людських проблем така нікчемна.
Немає коментарів:
Дописати коментар